Життя сімей, мам, дружин, доньок військових — це перманентний режим очікування, коли будь-який телефонний дзвінок чи повідомлення додає тривожності та переживань. Пані Тетяна — пенсіонерка, мати військового, розповідає: котрий рік поспіль перебувала як у панцирі, а все тому, що її життя за ці роки перетворилося на сидіння біля телефону та суцільний потік думок про сина, який боронить рідну країну. Жінці здавалося, якщо думки будуть про щось інше, то таким чином вона зрадить дитину. Ніхто не міг розділити її біль, ні близькі, ні друзі, оскільки цей тягар  доволі виснажливий.

За словами психологів, якщо перебувати в постійній тривозі за рідну людину, можна поступово заціпеніти, втратити відчуття контролю над своїми емоціями і тілом. Дуже часто матері військових забувають про себе, власні кордони, свою цінність, оскільки вважають це неважливим.

Пані Тетяна прийшла на курс «Арттерапія з глиною для дорослих» ще наприкінці 2025 року — запевняє — шукала підтримки серед однодумців, адже не кожен родич може допомогти в такій ситуації. Робота з природним матеріалом — глиною, до того ж в групі серед людей зі схожими історіями, — все це згодом надало сил і бажання знову чимось захоплюватися в житті.

Програма занять, що влаштована з акцентом не на результат, а на процес, допомогла знову усвідомити момент життя «тут і зараз». Руки, які, як і все тіло, перебували у постійних спазмах від тривоги, режиму очікування, за допомогою розминання глини знову набули легкості через вивільнення накопиченої напруги.

За твердженням психологині та ведучої курсу Ганни Васильєвої, коли людина працює з глиною, на підсвідомому рівні відбувається відновлення власних кордонів — а все тому, що створюються форми та об’єм фігур з цього матеріалу. А ще такі заняття вчать того, що всі помилки в житті можна відкоригувати — треба тільки заново почати ліпити.

По-справжньому арттерапевтичний ефект відбувся тоді, коли Тетяна зліпила пташок, в яких крила розгорнуті. Психологи переконують, образ птахів із розправленими крилами символізує окреслення власних меж, бажання скинути внутрішній тягар тривог, повернути свободу.

Коли Тетяна ліпила крила своїм створінням, вона підсвідомо захищала себе, власний простір, свою свободу та кордони. А ще усвідомила, що є не тільки мамою військового, а особистістю, в якої є спокій, свої межі та власна цінність. Також завдяки роботі в групі, поділилася Тетяна, вона позбулася відчуття самотності та ізольованості.

«Коли людина перебуває у стані хронічного стресу через небезпеку за близьких, її психіка блокує здатність відчувати власне “Я”, зводячи всі ресурси до механізмів виживання. Робота з глиною запускає процес кінестетичного заземлення. Через зусилля, які жінка прикладає для трансформації матеріалу, вона повертає собі суб’єктність — відчуття «я можу діяти, я впливаю». Ми не оцінюємо роботи та не прагнемо ідеалу, натомість створюємо безпечне середовище, де учасниці вчаться заново вибудовувати зруйновані кордони й усвідомлювати свою безумовну цінність незалежно від зовнішніх обставин. Для Тетяни та інших матерів це стало переходом від деструктивного гіперконтролю до здорової саморегуляції та виходу з ізоляції через групову синергію», — пояснює професійна психологиня та ведуча занять Ганна Васильєва.

Oleksandra Sufiyanova